У київській книгарні „Є" 10 грудня відомий історик, професор історії у Гарвардському університеті (США) Сергій Плохій презентував український переклад своєї книги "Козацький міф. Історія та націєтворення в епоху імперій".

Робота присвячена історичному памфлету „Історія русів", який докорінно вплинув на українське націєтворення. Зокрема, на творчість Гоголя, Шевченка, Грушевського, українських істориків, політиків та громадських діячів 19 століття. Сергій Плохій дійшов цікавих і парадоксальних висновків.

Історик прагнув з'ясувати хто й навіщо створив цей твір. На його думку, колективними авторами "Історії русів" можна назвати "старосвітських поміщиків", наближених до таємного Новгород-Сіверського гуртка під егідою князя Безбородька. Олександр Безбородько - канцлер уряду Катерини II, що мав значний вплив на царя Павла І, добився відновлення Генерального суду і деяких інших установ Гетьманщини, скасованих за Катерини II.

Мова памфлету показала,  це коло поміщиків було культурно й політично інтегроване в Російську імперію.

„Це мова, якою говорила козацька еліта кінця 18 - початку 19 століття. Це не є мова Карамзіна і Пушкіна, - повідомив Плохій. - Це не є мова літературних салонів Санкт-Петербурга чи Москви. Це мова офіцерів, військовослужбовців, а також адміністраторів досить високого рангу. Тобто адміністративно-бюрократичний і військовий лексикон домінує, і переплітається з якимись елементами української мови".

Набуває нового значення питання чому цей текст, який був настільки важливим в українській політичній традиції, починаючи від Шевченка і закінчуючи 1991 роком, вплинув на наші уявлення про козаччину, був створений саме в такому середовищі, цілком інтегрованому в імперське коло.

„Чого не вистачає цим людям? Чому вони намагаються зарізати імперію - курку, яка несе їм „золоті яйця"? В контексті перших десятиліть 19 століття уявлення, які сьогодні для нас є абсолютно зрозумілими, про те, що нація та імперія поняття не сумісні, було не характерним. В уявленні людей того часу імперія та нація не були суперечливими речами, а доповнюючими", - розповів історик.

Метою створення „Історії русів" було бажання козацької старшини влитися до кола російської еліти.

„Я намагаюся відповісти на це питання, поставивши його в контекст боротьби колишньої козацької еліти за права російського дворянства. У перші десятиліття 19 століття цей процес набуває своєї ваги, - розповів Плохій. - Те, що ми знали про цю боротьбу раніше, зводилося до текстів до сенату, імператора та герольдії. В них викладалися юридичні аргументи на користь того, що нащадки козацької еліти мають право на дворянство. Моє прочитання „Історії русів", що тут ідеться про культурний та культурно-націонадьний аргумент, який був неможливим у 18 столітті. Цей аргумент досить простий: ми не просто руси, ми – козацький народ. Ми є більш важливими та більш центральними для російського проекту, ніж самі росіяни, які в „Історії русів" названі москалями. Тобто це заявка на первородство в російському контексті і таким чином просунення ідеї про дворянство. Це заявка на членство в імперському середовищі, зроблена через аргументи нової доби – національний дискурс".

Насамкінець історик пояснив парадокс: якщо цей текст є заявкою на членство в імперії, тоді як згодом він може відігравати таку роль в українській національній думці і зрештою працювати на повалення імперії?

„Я вважаю. Що текст „Історії русів" є багатослоєвим, що робить можливість багатьох інтерпретацій його. До того ж, він написаний з точки зору націоналізму етнічного, а не політичного. У цьому тексті вперше вжито таке поняття як „природний малоросіянін" чи „природний поляк", і автори саме через ці поняття пояснювали історичні події", - підсумував Сергій Плохій.

Gazeta.ua