Биківня - селище в межах міської межі столиці України Києва на території Деснянського району. Знаходиться на лівому березі Дніпра в напрямку до міста Бровари, в 19 лісовому кварталі.
Історія Биківнянського комплексу така. У 1937 році, коли масові репресії комуністичного режиму в СРСР досягли неймовірних розмірів, київське НКВД створило в цьому лісі, в 1,5 км від траси, один зі своїх секретних об'єктів.
Тут, за високим зеленим парканом з колючим дротом, сторожовими вишками і солідною охороною, було побудовано сарай таких розмірів, що в нього заїжджала вантажна машина.
Через певний час сарай переносили на сусіднє місце огородженої території. Ночами, а часом і вранці, сюди приїжджали криті брезентом вантажівки, іноді - по 2-3, а виїжджали порожніми. Жителі ближнього селища намагалися обходити страшний об'єкт стороною, збираючи в лісі гриби і ягоди. У перші місяці війни (червень-липень 1941 року) сюди привозили також кілька груп живих в'язнів, жителі часто чули звідти звуки пострілів і автоматних черг.
Після приходу в Київ німецьких військ, у пропагандистських антикомуністичних цілях, німці з українською поліцією організували опитування свідків із місцевих жителів і пробне шурфування на цьому об'єкті. Під час шурфування були виявлені величезні ями, наповнені останками розстріляних. Стало очевидним і було повідомлено в український окупаційний друк, що знайдено велетенське поховання жертв НКВС довоєнних років.
Після повернення до Києва радянських військ, тема на довгі роки була закрита, натомість висунули іншу версію, що тут знаходяться жертви нацизму. Люди знали правду, але боялися її розголошувати. Дерев'яні споруди були жителями розібрані, місце поховання заростало молодими соснами.
У 1962 р. 19 квартал Биківні відвідали українські громадські діячі А. Горська, Л. Танюк, В. Симоненко. Вони стали свідками того, як діти бавилися черепами, й організували громадськість, щоб вимагати перегляду справи.
Лише четверта з призначених урядом комісій, під тиском беззаперечних документів і свідчень, визнала, що тут поховані 6783 політв'язні різних національностей, розстріляних сталінським режимом. Справжнє число жертв не встановлено. Загальна кількість загиблих у Києві в 37-41 роках становить не менше 130 тисяч.
Під час нового слідства було встановлено, що в 1937 р. Київська міськрада виділила тут "спецзони для потреб НКВС", хоча ховали тут і значно раніше. У 1938 р., за звичаєм радянських органів, були знищені і виконавці тих злочинів, і обслуга Биківні.
У збірнику "Пам'ять Биківні" наведена історія цих досліджень, чимало свідчень і документів спецслужб, що стосуються масових репресій і секретного Биківнянського цвинтаря. Серед них - свідоцтва працівників Лук'янівської в'язниці про вивезення ночами тіл розстріляних за межу міста.
Лише зі здобуттям незалежності Україна зайнялася впорядкуванням цієї території і будівництвом меморіального комплексу. Він і нині не повністю завершений, недостатньо досліджений і захищений.
Спорудження комплексу розпочато в 1991 р., з ініціативи "Меморіалу" та інших громадських організацій, які вздовж лісової дороги від траси до місця масових поховань установлюють свої окремі пам'ятні знаки. Поблизу з'їзду з шосе - фігура політв'язня, напис на камені "1937". Установлена вона в 1998 р.
Там само праворуч - хрести з рейок і камінь із хрестом. Подібний камінь установлено й біля дороги у ліс. Далі біля лісової дороги, що веде до об'єкта, - камінь із написом "Найдорожче у вас - воля. Ми оплатили її життям". Стовбури дерев уздовж цієї дороги і на всій території поховань перев'язані жовтими стрічками.
Ще один камінь встановлено біля самого місця поховання. На ньому напис: "Тут, у 19 кварталі Биківнянського лісу, поховані жертви політичних репресій". Поруч - гранітна брила з написом: «Ці сосни - свідки страшного злочину. Тут поховані тисячі невинно убієнних. Поклонися їх праху. Вічна пам'ять».
У центрі території поховання, що не відокремленою від решти лісового масиву, знаходиться основна композиція з хрестом. На гранітному постаменті напис «Вічна пам'ять». Таблички з іменами та портретами жертв прикріплені прямо на стовбурах сосен, їх там сотні. Прикріплюють їх самі відвідувачі - рідні та близькі загиблих.
Слід зазначити, що цей об'єкт далеко не єдиний у Києві. Свідки вказують щонайменше на 6 інших місць масових поховань жертв більшовизму в зоні української столиці, зокрема - в районі Святошино і в Бабиному Яру. Загальне число жертв також підтверджує, що їх ніяк не могли розмістити в одному Биківнянському масиві. Пошукова робота триває, її мета - відновлення історичної правди та увічнення пам'яті жертв тоталітаризму.
24 червня 2001 в рамках візиту в Україну Биківню відвідав Папа Іван Павло ІІ. Є в Івана Павла ІІ остання його книга, яка називається «Пам'ять та ідентичність». Там багато цікавого, але серед іншого вирізняється розділ «Історія». Папа стверджував:
«Нації, як і окремі індивіди, обдаровані історичною пам'яттю ... Люди пишуть історію тієї людської спільноти, до якої належать ... Ці історії націй, об'єктивувалися і зафіксовані письмово, є одним із найважливіших елементів культури - елементом, який є вирішальним для ідентичності нації у вимірах часу».
Биківня вкрай важлива у пошуках нашої ідентичності. Пам'ятаймо про це завжди.
Мій Київ
