«…там взагалі були без рук і без ніг. Без обох рук, і все одно тебе викликали» (Arnold S.R. «Schwierige Momente knnen auch wunderschn sein». Interview mit Viktor Petrovi Litz am 1.2. 1992 in seiner Wohnung in Moskau // Deutsche Studien. 1993. Bd. 118. S. 142-143), - так ветерани згадували про щорічні виклики до лікарсько-трудових експертних комісій для «підтвердження інвалідності».
 
Державна політика 1940-х років була спрямована насамперед на інтеграцію в соціум мільйонів людей, що повернулися з фронтів. Про статусне виокремлення ветеранів і говорити нічого. Більше того, жебраки – інваліди війни – переслідувалися як «антисоціальні паразитичні елементи». Учасники війни перестали існувати як легально визначена група і були позбавлені (за винятком інвалідів війни та Героїв Радянського Союзу, перегодом кавалерів Ордену Слави трьох ступенів) навіть скромних пільг. Заборонялося створювати асоціації ветеранів та інвалідів, спонтанно ж виниклі ліквідовувалися. Військовики, що перебували в німецькому полоні, вже незабаром опинилися у «вітчизняних» концтаборах як «зрадники Батьківщини».
 
Лише 1956 року було створено Радянський комітет ветеранів війни. 1965 року день 9 травня став державним святом Перемоги. 1978 року категорія «учасник Великої Вітчизняної війни» була інституціолізована. За підрахунками Марка Еделе, серед тих, хто воював у 1939 – 1946 роках, люди у віці 30-40років становили 49,6%, частка ветеранів Першої світової війни становила 27,5%, а молоді, яка пішла на фронт зі шкільної лави, - 22,9%.
 
У сталінські часи все, що могло кинути тінь на воєнні здобутки Совєтського Союзу, замовчувалося чи заперечувалося.
 
На думку очевидців (Herling G. Welt ohne Erbarmen. Wien, 2000 (оригінальне видання: Inny wiat. Zapiski sowieckie. London, 1953); Bardach J. (and Gleeson K.). Surviving Freedom. After the Gulag. Berkeley, CA, 2003), інваліди належали до найбільш нужденних серед «убогих переможців». На відміну від інших держав – учасниць війни, у Совєтському Союзі, як було згадано вище, заборонялася організація асоціацій ветеранів та інвалідів. Всі подібні об'єднання були закриті одразу ж після війни (РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 122. Д. 71. Л. 145; РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 117. Д. 444. Л. 24; РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 116. Д. 172. Л. 10), та ж доля у 1948році спіткала місця зустрічі, своєрідні «інформаційні біржі» ветеранів війни – невеликі кафе, пивні, ресторани, які в народі називали «Дунаєм» (Zubkova E. Russia After the War. Hopes, Illusions, and Disappointments, 1945-1957. Armonk, N.Y., 1998. Р. 27). 
 
Навіть коли в ході «архівної революції» з'явилася можливість заповнити білі плями історії, зокрема й Другої світової війни, проблематика інвалідів війни була лише дотично окреслена потоком спеціальних публікацій (винятками можна назвати: Зинич M.С. Будни военного лихолетья 1941-1945. M., 1994; Палецких Н.П. Социальная помощь инвалидам Великой Отечественной войны на Урале в 1941-1945 гг. // Очерки горнозаводского Урала. Челябинск, 1996. С. 91-108). 
 
Аркадій Шевченко згадує: «Чоловіки поверталися додому з фронту, хто без рук, хто без ніг, різні рани були звичною справою. Ветерани надягали свої орденські колодки, просячи милостиню на перевулках. Вони з'являлися на відкритих ринках та намагалися збути свої моделі й шинелі, коротше – все те, що їм вдалося зберегти з війни» (Schewtschenko A. Mein Bruch mit Moskau. Bergisch-Gladbach, 1985. S. 71 (першовидання: Shevchenko A.N. Breaking with Moscow. New York, 1985)). Досі можна почути розповіді про те, як наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років із Москви та інших великих міст інвалідів відправляли у віддалені регіони, щоб не так кидалася в вічі проблема забезпечення (Kravtschik G.B. Dornenwege. Ein Leben unter Stalin. Bremen, 1989; Leder M. My Life in Stalinist Russia. An American Woman Looks Back / Ed. by Laurie Bernstein. Bloomington, IN, 2001; Одесский M., Фельдман Д. Выйти живым из строя. Русская литература, поэтика болезни, здоровья и труда // Дружба народов. 1994. № 3. С. 191).
 
У жодній із промов Сталіна воєнної й повоєнної доби не згадується величезна армія інвалідів. Саме існування скалічених ветеранів було немов докором і, можливо, навіть загрозою режиму й його вождю, який вважав славну перемогу своєю власною заслугою. Інваліди війни не надто вписувалися в сонцесяйну картину воєнного тріумфу, оскільки поряд із мільйонами полеглих вони надто очевидно «втілювали» ту жахливу ціну, яку заплатили народи СРСР за перемогу. Під час війни було демобілізовано близько3,8 мільйонів солдат, ранених і за станом здоров'я, із них 2576000 покинули армію як непридатні до служби інваліди (Krivosheev G.F. (Ed.). Soviet Casualties and Combat Losses in the Twentieth Century. London, 1997. Р. 91-92). Існують дані, згідно з якими навесні 1945 року на території всього Совєтського Союзу налічувалося близько 2 мільйонів інвалідів війни (РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 117. Д. 511. Л. 106); оскільки після війни до них додалися демобілізовані, репатрійовані й партизани, то кількість інвалідів мала б суттєво перевищувати цей показник (за мінімальними підрахунками, вона мала б складати 2,7 мільйона).
 
Таким чином, кількість совєтських інвалідів могла складати 8% загального складу армії (34 мільйони солдат) – доволі низький показник, враховуючи жорстокість війни на знищення, а також нещадне поводження з людськими долями в Червоній армії (Кондратьев В. Не только о своем поколении. Заметки писателя // Коммунист. 1990. № 7. С. 123; Prusakowa A.A. Das Zentralmuseum des Groen Vaterlndischen Krieges in Moskau // Hinz H.-M. (Hg.). Der Krieg und seine Museen. Frankfurt a.M., 1997. S. 82; Temkin G. My Just War. The Memoir of a Jewish Red Army Soldier in World War II. Novato, CA, 1998. Р. 117, 120). Ця пропорція не відображає реального числа поранень та захворювань і має трактуватися лише як результат усвідомлено жорсткої практики визнання інвалідності (Erickson J. Foreword // Krivosheev G. F. (Ed.). Soviet Casualties... Р. XI; Мурманцева В.С. Женщины в солдатских шинелях. M., 1971. С. 9).
 
Сформована в 1930-ті роки в ході сталінської «революції зверху» правова й ідеологічна семантика категорії інвалідності кардинально змінила смисл поняття «інвалідність», замкнувши його на виробництві, а не здоров'ї (Трудовое устройство инвалидов. Пособие для инспекторов отделов социального обеспечения. М., 1952. С. 29, 56; див. також: Burton Ch. Medical Welfare During Late Stalinism. A Study of Doctors and the Soviet Health System, 1945-1953. Ph.D. Dissertation. University of Chicago, IL, 2000. Р. 268-269; Ewing S. The Science and Politics of Soviet Insurance Medicine // Gross Solomon S., Hutchinson J.F. (Eds.). Health and Society in Revolutionary Russia. Bloomington, IN, 1990. Р. 89; Schwarz S.M. Arbeiterklasse und Arbeitspolitik in der Sowjet-Union. Kln, 1953. S. 339).
 
Вищою ціллю проголошувалася мобілізація робочих сил для будівництва соціалізму; відповідно, інвалідність (а разом з нею й право на державну пенсію) надавалася не за звичайні тілесні ушкодження, а лише за повної втрати працездатності, причому не більш ніж на один рік. Попередній зв'язок між захворюваннями та працездатністю втратив свою силу (Трудовое устройство инвалидов. Пособие для инспекторов отделов социального обеспечения. М., 1952. С. 52-53). Працевлаштування набуло пріоритетного значення серед усіх мір соціального забезпечення інвалідів, перетворившись навіть на їхню єдину ціль (Возвращение к трудовой деятельности инвалидов Отечественной войны. Сборник постановлений и инструкций / Под ред. Н.М. Ободана. Л., 1943).
 
Орієнтовані на виробництво принципи масово застосувалися до солдатів, демобілізованих у зв'язку з порушеннями опорно-рухового апарату (Очередные задачи органов социального обеспечения. Материалы Всероссийского совещания руководящих работников социального обеспечения (май 1945 года). М., 1945. С. 25; ГАРФ. Ф. 5451. Оп. 29. Д. 166. Л. 116-117; РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 117. Д. 511. Л. 107). Вже 9 серпня 1941 року голова Наркомсоцзабезу Анастасія Гришакова вимагало від лікарсько-трудових експертних комісій особливої строгості при обстеженні інвалідів (Инструктивное письмо о работе ВТЭК в условиях военного времени, 9 августа 1941 г. // ГАРФ (РСФСР). Ф. A-413. Оп. 1. Д. 234. Л. 182-183).
 
Заборонялося присвоювати інвалідність особам, які могли працювати за старою професією, навіть у разі втрати одного ока чи кінцівок; лише в тих випадках, коли порушення функцій унеможливлювало виконання висококваліфікованої роботи, дозволялася видача інвалідності третьої групи (з урізаною заробітною платою та полегшеними умовами праці). У червні 1942 року інструкції набули жорсткішого змісту (Справочник по врачебно-трудовой экспертизе инвалидов войны / Под ред. A.Я. Авербаха и M.В. Широковой. M., 1943. С. 12-17). Наркомсоцзабез зобов'язував залучати до праці інвалідів другої групи (в принципі непрацездатних) як тилових і допоміжних робітників.
 
Самій участі в виробничій діяльності приписувався оздоровчий ефект, а праця в совєтській свідомості асоціювалася з реабілітаційним процесом та процедурами (див. статтю «инвалидность»: БСЭ. Т. 17. М., 1952. С. 611). Протягом перших двох років війни багатьох інвалідів третьої групи позбавили інвалідності та передбачених для неї пенсій (ГАРФ. Ф. 5446. Оп. 44. Д. 977. Л. 214; Ф.5446. Оп. 44. Д. 976. Л. 135; ГАРФ (РСФСР) Ф. A-413. Оп. 1. Д. 359. Л. 15; Ф. A-413. Оп. 1. Д. 361. Л. 123; РГАСПИ. Ф. 603. Оп. 1. Д. 11. Л. 47). Систематичні дострокові медичні обстеження скоротили частку інвалідів другої групи з 52,7% (1942 рік) до 35,4% (1944 рік), у 1948 році – до 21,1% (ГАРФ (РСФСР). Ф. A-413. Оп. 1. Д. 234. Л. 85; Ф. A-413. Оп. 1. Д. 460. Л. 2, 4; РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 122. Д. 21. Л. 84-86; Ф. 17. Оп.1 122. Д. 71. Л. 195-198; Ф. 17. Оп. 131. Д. 36. Л. 3, 10): сотні тисяч інвалідів підлягали обов’язковому працевлаштуванню та посиленому державному контролю, спрямованому на обмеження «спекулянтства». 
 
Більшість інвалідів мусили задовольнятися підсобною роботою (Материальное обеспечение при инвалидности, старости, за выслугу лет и по случаю потери кормильца. Сборник указов, постановлений и распоряжений правительства, приказов и инструкций министерств и ведомств. M., 1948. С. 510-511), оплата якої досягала лише третини звичного заробітку. Для інвалідів залишалися бараки з вошами, без води, електрики, опалення, часто й без ліжок (РГАСПИ. Ф. 17 Оп. 121. Д. 299. Л. 66; Ф. 17. Оп. 122. Д. 100. Л. 7, 60, 97, 114, 127, 130, 151, 228; Ф. 17. Оп. 122. Д. 101. Л. 145; Ф. 17. Оп. 121. Д. 425. Л. 29; ГАРФ. Ф. 5446. Оп. 44. Д. 976. Л. 148). Генеральний прокурор СРСР навіть відзначив наприкінці 1940-х років зрослу дискримінацію інвалідів війни, зокрема, вказавши про це в своїй доповіді Верховному Совєту, утім, безрезультатно (ГАРФ. Д. 7523. Оп. 65. Д. 588. Л. 37).
 
Формула апогею грубої державної політики трудової мобілізації полягала в тому, що всі ушкодження, яких зазнали на війні, а не виробництві, є локально обмеженими дисфункціями, які легко компенсуються та не мають особливо негативних наслідків для організму (Заявление народного комиссара социального обеспечения Сухова в мае 1945 года. Див.: Очередные задачи органов социального обеспечения... С. 25). Інваліди не визнавали себе безтілесними «виробничими одиницями», вимагаючи відповідну матеріальну компенсацію як жертви війни, через яку вони змушені страждати решту життя (Заявление в Совет министров СССР, 4 декабря 1946 г.: ГАРФ. Ф. 5446. Оп. 48. Д. 3241. Л. 26). Пенсії по інвалідності були невисокими і вкрай диференційованими.
 
Держава зробила ставку на активну підтримку інвалідів їх сім'ями, вимагаючи її навіть від дружин у «морально-педагогічних» розповідях на сторінках жіночих журналів (Attwood L. Creating the New Soviet Woman. Women’s Magazines as Engineers of Female Identity, 1922-53. Houndmills; Basingstoke, 1999. Р. 155-158; Krylova A. «Healers of Wounded Souls»: The Crisis of Private Life in Soviet Literature, 1944-1946 // Journal of Modern History. 2001. Vol. 73. Р. 307-331). Видача продовольчих карток інвалідам здійснювалася нерегулярно, карткова система не завжди функціонувала. Місцеві власті зверталися до населення за допомогою в зборі пожертвувань, одягу, проведення благодійних заходів (РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 122. Д. 145. Л. 36; Ф. 17. Оп. 122. Д. 157. Л. 81-82; Ф. 17. Оп. 88. Д. 470. Л. 77-83; Ф. 603. Оп. 1. Д. 8. Л. 192-194; Ф. 603. Оп. 1. Д. 13. Л. 80): у часи хронічного дефіциту навіть сталінський режим допускав тимчасовий поворот до «буржуазних» практик, «добровільно-примусову» ініціативу проявляли місцеві партійні органи, комсомол, профсоюзи.
 
Винятком серед нужденних інвалідів був професійний злодій і шарлатан Веньямін Борухович Вайсман. Коли після втечі з табору йому ампутували обидві обморожені ноги та одну руку (в 1944 році), він до арешту 30 травня 1946 року видавав себе за інваліда війни, двічі Героя Совєтського Союзу, який, обвішаний орденами й медалями, одержав від 32 міністрів чи їхніх заступників, а також від ЦК КПСС понад 50000 рублів готівкою і товарів на суму 30000 – 40000 рублів; навіть украй економний міністр фінансів Арсеній Звєрєв видав Вайсману талони на товари, загальна вартість яких перевищувала 20000 рублів. Крім того, він отримав ордер на квартиру в Києві, путівку на регулярні лікувальні процедури, протези для ніг найновішої конструкції (ГАРФ. Ф. 9401. Оп. 2. Д. 170. Л. 65-69, 77-79; ГАРФ. Ф. 8131. Оп. 37. Д. 3874. Л. 60-61. Fitzpatrick S. Making a Selff or the Times: Impersonation and Imposture in Twentieth-Century Russia // Kritika. 2001. Vol. 3. № 2. Р. 469-487; Idem. The World of Ostap Bender: Soviet Confidence Men in the Stalin Period // Slavic Review. 2002. Vol. 61. № 3. P. 535-557).        
 
Принаймні до грошової реформи в грудні 1947 року невід'ємною картиною повсякденного життя совєтських міст були інваліди, які прохали милостині на вокзалах, ринках, перед кінотеатрами та в інших громадських місцях. При цьому у перші повоєнні роки мілкі спекуляції не надто переслідувалися міліцією (Hessler J. A Social History of Soviet Trade. Trade Policy, Retail Practices, and Consumption, 1917-1953. Princeton, NJ, 2004; Jones J. «People Without a Definite Occupation»: The Illegal Economy and «Speculators» in Rostov-on-the-Don, 1943-48 // Raleigh D.J. (Ed.). Provincial Landscapes. Pittsburgh, PA, 2001. Р. 236-254). Після скасування наприкінці 1947 року карткової системи держава посилила боротьбу зі «спекуляцією». Інваліди залишилися сам-на-сам з жорстокими повоєнними реаліями.
За матеріалами: Хай Вей